ВАСЕЛИСА, 62 - 18 мая 2012 01:34

Заспівай мені, зоре, веснами.
Моя осінь – то ще не край.
Я роками, мов перевеслами,
Перев’язую долі розмай.
У зозулі кування випрошу
Я на многая-многая літ.
Я у серці своєму виношу
Із кохання й зневіри плід.
На роки нам зустрітись судилось
І не раз розійтись у боки.
Щось чекалось, а щось губилось
Із простягнутої руки,
Що давалося – не схопилося,
Шепотілось – не чулось знов.
Ненавиділось – й знов любилося.
Бо така вона, пані любов.
То примхлива пантера дика,
душі що підніма на герць,
То чарівна з небес музика,
Що лунає для двох сердець.
Хоч душа на друзки розбивалась
І німіла від самоти,
Знову й знову зоря їй співала,
Що найкращий на світі ти.
Заспівай мені, зоре, знову.
Ясен-місяцю, підтягни.
Хай невисказану розмову
Не тримаю аж до весни.

• 
• 
•