Дайяна, 34 - 27 июня 2010 14:40

Забути ким я є на мить,
І відштовхнутись від поверхонь…
І хтось повинен щось зробить,
Бо світло наче трішки меркне.
Я вже не думаю навіщо,
І вихід більше не шукаю…
Моя душа блукає вічність
Серед глибого НЕраю.
Я бігла, падала, вставала…
Ховала сонце у долоні,
Себе губила і втрачала…
Тримала серденько у скроні.
Один лиш поштовх - прокидалась.
Дивилась крізь полон печалі.
Сама самісінька зосталась.
А ви сиділи і мовчали.

• 
• 
•